1.Православні запорізькі храми, крім задоволення духовних потреб населення  виконували ще кілька важливих функцій у житті козацтва. Назвіть, будь ласка, їх.

Kожен народ має свiй побут i свої звичаї, i що давнiший народ, то стiйкiшi його побут i звичаї. В основi всiєї козацької громади теж лежав звичай. Українське козацтво не тiльки успадкувало найкращi традицiї лицарсько-дружинної Kиївської Русi, а й розвинуло їx, створивши свою цiлiсну систему козацького світогляду.

Воїни за потребою, козаки залишались невтомними трудівниками. Вони активно освоювали нові землі, піднімаючи цілину, прокладаючи шляхи, споруджуючи мости тощо. Надзвичайна працьовитість, господарська винахідливість, кмітливість, наполегливість, відраза до лінощів, терплячість і загострене почуття людської гідності - риси, притаманні запорожцям.

          Характерною рисою усіх запорожців були глибока релігійність, ревний захист православної віри. Достатньо лише зауважити, що вступ до товариства починався з питання: "у Бога віруєш?"

   "Християнська козацька республіка" (за М. Костомаровим) Запорозька Січ відігравала винятково важливу роль в історії українського народу, насамперед у  його національно-визвольній боротьбі . Одна з найпритаманнiших, основниx рис, що характеризують козацтво – вiра. M.Kостомаров писав: „Iдея про релiгiю сполучається в козака з iдеєю про Батькiвщину. Замiсть „городи руськiе" вiн звик уживати виразу „городи xристиянськi", „земля xристиянська", яка називається в нього Вітчизною.”

З огляду на особливості своєї релігійності козаки за святий обов’язок вважали участь у богослужіннях, релігійних обрядах. Богослужіння в день загальної військової ради супроводжувалися виносом знамен, клейнодів. Релігійні церемонії на свято Покрови, Різдва, Водохрещення, Пасхи, Богоявлення ознаменовували гарматними пострілами. При читанні Євангелія в церкві козаки стояли за традицією з напівоголеними шаблями, символічно демонструючи свою готовність будь-якої миті захистити православну віру.

Козацька старшина i старi запорожцi ходили до церкви щоденно по три рази. В сiчовiй Покровськiй церквi завжди знаходились чотири особливих станка, якi козаки називали "бокунами", призначених для "стояння i сидiння" пiд час служби кошового отамана, вiйськового суддi, писаря i осавула.

 Але крім задоволення духовних потреб населення козацькі храми виконували ще кілька важливих функцій у житті козацтва. Церкви на Запорожжi служили, мiж iншим, мiсцем, перед яким i в якому козаки проводили свої ради. Тут проходило обрання запорозького керiвництва, зустрiчалися високопоставленi гостi, зачитувалися важливi укази i повiдомлення тощо. Тому вiдвiдування церкви для запорожцiв було i чимось подiбним до "прилюдної забави"

В запорозькiй сiчовiй церквi пiд святим престолом зберiгалася скриня з вiйськовими клейнодами, якi виносилися звiдти лише в особливих випадках, в тому числi пiд час обрання запорозького керівництва. Деякi коштовнi речi старшини також зберiгалися в церквi, у схованках.

Церкви i монастирi служили для запорожцiв i мiсцем, де повиннi були вiдбувати покарання деякi злочинцi. Так, козаки, якi довгий час гайдамачили, займаючись викраденням худоби у татарських чабанiв, отримали вiд Коша наказ : "щоб по степу перестали вештатися i татарам завдавати образи, а йшли б на покаяння добровiльне на Сiч без сумнiву, i в тому, що тинятися i красти не будуть, у Сiчовiй церквi присягнули б, пiсля чого й будуть Кошем всi пробаченi".  Запорожцi виконали наказ Коша, i пiсля "словесного катування" в церквi отримали пробачення. Iнколи козакiв, звинувачених в гайдамацтвi, крадiжках коней, засуджували до покарання киями пiд шибеницею. Тодi товарищi злочинця i священики мали право взяти його на поруки, зобов'язавшись вiдвести злочинця на покарання до монастиря.

Церква на Запорожжi була i мiсцем, де козаки, що вирiшили стати побратимами, в присутностi священика розписувались, що дають перед Богом клятву "один одного любити, не дивлячись на небезпеки з боку наших або приятелiв, або неприятелiв, але поглядаючи на миродателя  Бога".  Для закрiплення такої клятви запорожцi цiлували святий хрест i Євангеліє.

Отже, запорозькi церкви, крiм задоволення духовних потреб населення Вольностей, служили для пiдвищення авторитету запорозької старшини, а також були мiсцем, бiля якого Вiйсько  зустрiчало високоповажних гостей. Тому запорозькi козаки в бiльшостi випадкiв ставилися до церковних споруд з пошаною. Коли пiд час нападiв татар на територiю Запорожжя руйнувалися церкви, Кiш негайно звертався до росiйської адмiнiстрацiї зi скаргами на такi дiї сусiдiв i вимагав примусити татар "задовольнити кривди".

Запорожцi досить оригiнально ставилися до церковних споруд i до виконання правил поведiнки в храмах Божих. Жертвуючи великi кошти на церкви, козаки iнколи вважали за можливе вiльно поводити себе в Божих храмах, порушуючи загальноприйнятi норми.

         В звичайних ситуацiях проявляючи шану до храмiв Божих, запорозькi козаки в моменти високого емоцiйного напруження поводили себе в церквах зовсiм не належним чином. Такi ситуацiї виникали насамперед пiд час обрання кошового керiвництва, коли рiзнi групи козакiв висували своїх кандидатiв на посади кошового отамана, суддi, писаря, осавула й зi зброєю в руках вiдстоювали свiй вибiр. Серед небагатьох документiв про обрання запорозької старшини, що збереглися, знаходяться повiдомлення про три роки - 1748, 1749 i 1751 - коли козаки, прагнучи домогтися обрання своїх кандидатiв, вчиняли кривавi бiйки, внаслiдок чого священослужителi були змушенi запечатувати сiчову Покровську церкву. 6 сiчня 1748 р. капiтан Павлов, який знаходився на Сiчi, рапортував генерал-губернатору Леонтьєву, що при обраннi кошового отамана 1 сiчня того ж року "були великий крик i бiйка", що тривали з полудня до вечора, а коли козаки зiбрались в Покровську церкву на службу, то вчинили там бiйку, пiд час якої деякi з них були пораненi i церква була окривавлена. Священик, який служив у сiчовiй церквi, не закiнчивши вечiрню був змушений пiти з храма Божого, а пiсля припинення бiйки запечатати церкву. Внаслiдок цього п'ять днiв, до 6 сiчня, в Покровськiй церквi не проводились священослужiння. Запорозька старшина казала капiтану Павлову, що "такого недостойного вибору ще нiколи не було". У вiдповiдь на ордер Леонтьєва у цiй справi кошовий отаман повiдомляв: "щоб такого непорядку i знахабнiлостей в майбутньому козаки чинити не насмiлювались, отаманам вiд мене наказ виданий козакiв їх вiдомства приборкувати". Проте, при обраннi кошового керiвництва в наступному, 1749 р., вiдбулися аналогiчнi подiї. Частина козакiв, що були незгоднi з результатами виборiв, розпочала бiйку, що тривала досить довго i пiд час якої кошового i писаря "приперли до церкви... так крiпко, що ледве живi залишились". Коли бiйка стихла, частина козакiв, за бажанням яких було обрано нову старшину, роз'їхалась по зимiвникам. Цим скористалися незадоволенi виборами козаки. Вони, "забувши страх Божий", з криками вдерлися до Покровської церкви, де в той час йшла служба, витягли за волосся новообрану старшину з мiсць, спецiально для неї вiдведених, i "викрикуючи поганi слова, почали бити... немилостиво i мiж собою в тiй церквi в кров передралися i перебилися ледве не до смертi". Внаслiдок цього священик був змушений припинити службу i запечатати церкву. В результатi, як i за рiк до цього, деякий час на Сiчi не проводилась служба Божа. 3 сiчня кошовий зiбрав курiнних отаманiв i наказав, щоб вони приборкали "свавiльникiв".

Незважаючи на неординарне ставлення запорозького козацтва до церков, православна церква завжди залишалася центром духовного життя запорозького козацтва і влаштування монастирських і церковних будiвель коштом i силами запорожцiв завжди було найбільш почесною справою в стані запорозьких та реєстрових козаків.

2. Хто був першим гетьманом реєстрового козацтва у минулому і в сучасній незалежній Україні?

Реєстрове козацтво  - частина українських  козаків, узятих урядом Речі Посполитої на військову службу в 2 пол. 16 ст. і внесених в особливий список-реєстр (звідси і назва). У другій половині 60-х років XVI ст. польській уряд повернувся до старих планів організації козацьких сил. Грамота Сигізмунда II Августа, передана на Запорожжя (1568), містить пропозиції козакам вступати на королівську службу, "ведже при замцех наших знайдеться вам служба наша, за которую жалованье каждый из вас от нас одержить" . В даному разі уже йшлося не про проведення військової експедиції за межами України, а про відбування постійної державної служби у замках, безумовно, що й для виконання поліційних функцій. Не збереглося королівської грамоти, яка конституювала створення постійного козацького реєстрового війська, і згадки про точну дату цієї події. Її можна реконструювати лише ретроспективно, шляхом аналізу пізніших документів. Грамотою від 5 червня 1572 р. Сигізмунд II Август підтвердив розпорядження коронного гетьмана Єжи Язловецького про набір 300 козаків на державну службу. Одним з найважливіших її положень стало призначення шляхтича Яна Бадовського старшим і суддею над низовими козаками. "Мает Ян Бадовский,— зазначалося в королівській грамоті,— не отступаючи ни в чем постановеня пана воеводы руского коронного гетмана, зо всих Козаков низовых кождому справедливость неодвлочную водлуг права посполитого чинити и в том слушне и пристойне справовати не будучи повинен с того уряду судейского и из домов белоцерковских перед воеводами, старостами и врадами нашими и ни перед ким иншим (окром кгвалту и речей крвавых) усправедливляти, толко перед нами государем, або перед паном воеводою руским и по нем будучими гетманами нашими до своего живота". Польський уряд визнавав  козаками  тільки реєстрових козаків, які офіційно називалися Низовим або Запорозьким військом. У 1578 королем Стефаном Баторієм реєстр було збільшено до 600 чол. Реєстрові козаки отримували право власної військової, адміністративної і судової юрисдикції, звільнялися від податків та повинностей. Реєстрові козаки мали право на землеволодіння, право займатися промислами і торгівлею, одержували держплатню. Реєстровому козацтву було передано у володіння містечко Трахтемирів, де розміщувався арсенал і шпиталь для поранених і старих  козаків . Реєстрові козаки мали право самостійно обирати гетьмана і козацьку старшину на козацькій раді. Реєстрове військо одержало кілька гармат, військові клейноди (булаву, печатку з гербом, хоругву) та литаври. У 1620-30-х роках чисельність реєстрового війська складала 3-8 тис. чол. Реєстрове козацтво відіграло значну роль у боротьбі українського народу проти турецько-татарської агресії. Під час національно-визвольних повстань кін. 16 - поч. 17 ст. реєстрові козаки часто переходили на бік повстанців. У 1648 більшість реєстрового війська приєдналася до армії Б.Хмельницького.

Утворене у 1572  реєстрове  козацьке військо, також одержало свою гербову символіку -зображення лицаря-козака з самопалом, яке широко вживалося на печатках  реєстрового  козацького війська.

Гетьман - (від нім. Hauptmann, польськ. Неtmаn - начальник)-  в Польщі та Великому Князівстві Литовському з II пол.15 ст. - командуючий збройними силами. Спочатку гетьман  призначався королем на час військових дій. З 1503 посада Гетьмана великого коронного, а згодом “ Гетьмана великого литовського” стала постійною, а з 1581- довічною. У 1527 гетьмани стали найвищими військовими керівниками. Помічниками їх були гетьмани польні (коронний та литовський). Вперше ця посада з'явилася у Польщі в 1539, а у Великому Князівстві Литовському дещо пізніше. Після утворення у 1572 українського  реєстрового  козацького війська гетьманами стали просто називати його керівників.

 Уряд Польсько-Литовської держави всіляко уникав вживання даного титулу і підміняв його виразом " старший його Королівської Милості Війська Запорізького”. Однак козацькі керівники продовжували вживати титулу „гетьман” (К. Косинський, С. Наливайко. Т. Федорович). Повноваження гетьмана  реєстрового   козацтва  були суттєво обмежені урядом Речі Посполитої, а часто ця посада взагалі скасовувалася. Так, після придушення козацько-селянських повстань 1637-1638 замість гетьмана було призначено урядового комісара. Ознакою Булава була відзнака  гетьмана  від найдавніших часів. Вже 1581 р. запорожці віддають новому  гетьманові  Самійлові Зборовському до рук булаву зі словами: „Подаємо тобі цю відзнаку перших  гетьманів  цього місця, що нам щасливо, з доброю славою наказували!”.  Гетьмани  діставали булави від війська й від різних володарів, що хотіли собі приєднати козаків. Так нпр. Богданові Хмельницькому король Ян Казимир прислав був булаву, висаджувану туркусами; другу булаву надіслав цар Олексій. Як виглядала булава, це бачимо з портретів  гетьманів  від Сагайдачного до Розумовського. На врочистих виступах  гетьман  тримав булаву в руці; а так булава лежала перед ним на столі, або за  гетьманом  тримав її в руках гетьманський джура.

Різні історичні джерела вважають першим гетьманом реєстрового козацтва різних представників українського козацтва, але, безумовно, всі вони видатні представники українського народу.

У Грушевського читаємо: „московський історик Іловайский в своїй Історії Россіи (ІІІ, 1890, с. 582) лишає Лянцкоронського на його традиційній позиції, тільки помінявши його місцями з Дашковичем; у Марковича Лянцкороньский був  першим   гетьманом  городовим (тобто реєстровим, прім. наша), а Дашкович  першим  кошовим; Іловайский, знаючи, що Дашкович був старостою черкаським, зробив його орґанїзатором козачини городової, а Лянцкороньского „первымъ извђстнымъ атаманомъ низовыхъ козаковъ". Дашковичу взагалї прийшло ся видержати тяжку боротьбу з Лянцкоронським і не без трудности удалося пересунути його на друге місце з  першого , як він сидить ще в „хронологіи високославныхъ гетьмановъ" вид. Білозерським: „первый гетманъ війскъ запорожскихъ съ фамиліи сенаторской именуемый Прецлавъ Лянцкоронській или принцъ славянороссійській". Перше  нїж Дашкович взагалї вернув ся в сей реєстр, популярний був порядок Грабянки, з виключеннєм Венжика, якому віднайшли початкову дату 1534 р. і посунули на пізнїйше: отже  перший   гетьман  Лянцкороньский, другий Вишневецький, третій Ружинський (так у Кратком описанію — сїй найпопулярнїйшій історії України, і в Собранію Лукомського (при вид. Самовидця 1876 р. с. 212 і 329).”

 В „Довіднику з історії України”, виданого Міністерством освіти України (Київ, „Генеза”,1995), сказано: „Козацька старшина існувала у  реєстровому  козацькому війську, що було створене у 1572. На чолі  реєстрових   козаків  стояв  гетьман, якого обирали за погодженням з королівським урядом на загальній військовій раді.  Першим   гетьманом   реєстрового  війська вважається шляхтич Я. Бадовський.”

 У переліку „Українські Гетьмани”, складеному В. Землинським ( Київська старовина, №3,4, 1993 р.), Я. Бадовський взагалі не згадується, а першим гетьманом реєстрового козацтва подано Оришевського Івана: „(Ян; р.нар.нев. - 1605) -козацький гетьман (1579—1591). Походив зі спольщеної української шляхти. Очолював походи козаків у війнах з Московською державою і татарами. За його ініціативою було складено перший козацький реєстр (1581). Як гетьман не раз представляв українське козацтво у переговорах з польською владою.   У1591 р. польський король позбавив його гетьманської булави. Ймовірно, помер у м. Гайсині на Поділлі”

Там же наведено такі данні: „Відомо, що з родини Ружинських, як мінімум, п'ятеро свого часу отримало гетьманську булаву. Це брати Михайло Іванович та Остафій Іванович, які були гетьманами між 1579 та 1586 роками, а також три сини Остафія Ружинського: Богдан (1575-1576рр.), Микола (1587р.) та Кирик (1588р.)”, що є явним протиріччям.

Нарешті, у своєму виступі на 12-ій науково-практичній конференції "Роль науки, религии и общества в формировании нравственной личности" в докладі „РОЛЬ I МIСЦЕ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА  У ФОРМУВАННI ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПIЛЬСТВА: АНАЛIЗ ФЕНОМЕНУ ТА ЗАВДАННЯ СЬОГОДЕННЯ” Гетьман  Українського  Реєстрового   Козацтва, ректор ДонДIШI, Заслужений дiяч науки i технiки України, доктор богослов'я, доктор технічних наук, професор А.I. Шевченко назвав першим Гетьманом українського реєстрового козацтва Петра Сагайдачного: „  Ми вже почали реалізовувати намічену програму вшануванням пам’яті  першого   гетьмана  українського  реєстрового   козацтва Петра Конашевича-Сагайдачного.” Нашій команді це особливо приємно, бо наш окремий Тельманівський прикордонний козацький полк, підрозділом якого є загін молодих козаків нашої школи „Козацька родина” якраз і носить ім’я  Петра Сагайдачного.

  Петро Конашевич-Сагайдачний–  гетьман   реєстрового козацтва ( між 1577 -1578 – 10.04. 1622 рр.)    був видатним діячем  першої  половини ХVІІ ст.. Завдяки діям гетьмана було вперше створено дисципліновану козацьку армію, озброєну до останнього козака вогнестрільною зброєю і тогочасною артилерією.

В липні 2002 року вперше в незалежній Україні установча Велика Рада відродила своїм рішенням українське реєстрове козацтво й затвердила посаду Гетьмана. На цю посаду козаки одностайно обрали спадкового козака, доктора технічних наук, доктора богослов'я, ректора Донецького державного інституту штучного інтелекту Анатолія Івановича Шевченка. Сучасне українське реєстрове козацтво успадкувало військові традиції, традиції честі, відваги, відданості Уряду, обраному народом, дисципліни й порядку.

 „Козацький громадський рух в Українi набув великого поширення. Сьогоднi ми вiдчуваємо нагальну потребу у визначеннi нацiональної iдеї нашого народу, провiдником якої з давнiх часiв вважається козацтво.Основною метою діяльності Українського Реєстрового Козацтва є сприяння розбудові України як суверенної, самостійної та незалежної, демократичної і правової держави, з козацькою моделлю демократії, яка гармонійно поєднує вольності й свободи з дисципліною та порядком у державі. Девізом колишніх реєстровців було: “Збережемо честь - збудуємо славу!”, а девізом сучасних козаків-реєстровців є: ”До міцної держави та добробуту народу України через духовність і патріотизм кожної людини.”  Так зазначив у своєму виступі на установчій Великій  Раді А. І. Шевченко.

Таким чином А. І. Шевченко є першим і, поки ще, єдиним Гетьманом  сучасного українського реєстрового козацтва.

3. Яка роль у державтворенні сучасної України, на Вашу думку, відводится Українському Реєстровому Козацтву.

Українське реєстрове козацтво послідовно використовує кращі набутки багатьох поколінь своїх попередників, утверджує, розвиває і боронить національну ідею, сприяє захисту політичних, економічних, культурних та історичних досягнень Українського народу, бере активну участь у забезпеченні його духовного розвитку, фізичного здоров'я, високої моральності.

Українське Реєстрове Козацтво  визначило головною метою своєї дiяльностi захист полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних досягнень народу України, пiдвищення його духовностi й матерiального добробуту, забезпечення фiзичного здоров'я, високої моральностi, розвиток української мови, культури, мистецтва та правопорядку, становлення України як демократичної, правової держави, розвиток засад громадянського суспiльства, iнтеграцiю України до європейського спiвтовариства.

 Визначаючи мiсце та роль реєстрового козацтва  в сучасному українському суспiльствi, треба виходити з того, що iснує нацiональна  модель, згiдно з якою український реєстровий козак - це надзвичайно хоробрий лiдер, морально чиста, високодуховна й матерiально незалежна людина, яка керує своїми емоцiями, розумом i волею, постiйно морально, психологiчно, духовно й фiзично готує себе до оборони Батькiвщини, захисту родини, свого роду та всього українського народу, дбає про єднiсть  козацтва  й українцiв усього свiту, є полум'яним патрiотом України.

Посісти своє мiсце в суспiльствi й успiшно та ефективно вирiшувати проблеми сьогодення українське  козацтво  зможе тiльки шляхом пробудження та змiцнення духовностi народу України. В Українi немає бiльш важливого чинника, який би був i центром, i перехрестям, i змiстом переважної бiльшостi соцiальних процесiв, та бiльш важливого компонента нацiональної й територiальної консолiдацiї, нiж  козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допомiг йому вижити в умовах не тiльки вiдсутностi своєї держави, але й за часiв тотального знищення всього нацiонального, самобутнього.

Моральні цінності – це справжнє осердя цивілізованого та національно свідомого суспільства. Немає цінностей, вищих за духовність, патріотизм, жертовне служіння людям. Єдина рятівна сила сьогодні-це сила добра,  гуманізму, правди та справедливості, віри в людину та в її велике призначення, відродження духовності, історичних та патріотичних традицій нашого народу.

Українське Реєстрове Козацтво, що організовує свою діяльність на демократичних засадах, докладає багато зусиль для розвитку духовних, культурних, патріотичних і спортивних традицій у нашій державі. На сьогодні – це ключові фактори козацької iдеї в розбудовi як громадянського, так i полiтичного суспiльства. Дiйсно, феномен українського  козацтва  у просторi та часi є надзвичайно гармонiйним компонентом нацiонального життя, йому майже немає аналогiв у свiтовiй цивiлiзацiї. Традицiйне порiвняння  козацтва  iз захiдноєвропейським лицарством i японським самурайством є досить поверховим, тому що подiбнi явища як на Заходi, так i на Далекому Сходi були суттєвими компонентами полiтичного суспiльства й обслуговували лише частину нацiонального життя. А  козацтво  в Українi, яке виникло та функцiонувало досить тривалий час у рамках громадянського суспiльства, впливаючи на нацiю через згоду, водночас зумiло стати й найвпливовiшим чинником полiтичного суспільства.. Тобто  козацтво, безумовно, є культурним i полiтичним лiдером у формуваннi як української нацiї, так i української держави, винятковим iсторичним феноменом. Усе це однозначно вказує на необхiдність усвiдомлення того, що розвивати як сучасне громадянське суспiльство, так i сучасну державу без урахування цього iсторичного феномену, який став єднальною ланкою всiх форм суспiльного життя, неможливо.

Українське Реєстрове Козацтво  сьогоднi вже є реальною та досить впливовою силою. Так, ще iснують певнi проблеми й непорозумiння, пов'язанi з багатьма полiтичними та загальносоцiальними факторами в розвитку молодої української держави. Ще не всім до вподоби бурхливе відродження козацтва. Це пов’язане значною мiрою з роками радянської влади, яка знищувала все козацько-нацiональне до такої глибини, що сучасне населення вже майже не пам'ятає про своє українське коріння. І тому Українське Реєстрове Козацтво зараз основну увагу приділяє не тiльки вiдроджуванню  козацтва  як фактора громадського та полiтичного життя, але й займається вiдродженням козака, який би був гiдним своєї нацiональної ідеї розвитку держави з козацькою моделлю демократії. Тiльки в цьому разi українське  козацтво  дiйсно стане спадкоємцем i продовжувачем iдейно-духовних i моральних засад батькiв, дiдiв, прадідів українських козакiв, справи славного  козацтва  України, його духовних, культурних, органiзацiйних, господарських, побутових i вiйськово-патрiотичних традицiй i тiльки тодi розпочнеться новий етап реального вiдродження козацького стану в Українi як гаранта її незалежностi та державностi, стабільності і демократії.

Фактично, головне завдання сучасного Українського Реєстрового Козацтва  - пiдготовка нацiональної елiти як втiлення в дiйснiсть  моделi козака-лицаря.

Саме цьому i присвячена Нацiональна програма вiдродження та розвитку українського  козацтва  на 2002 - 2005 роки. Це  перший  крок на шляху створення вiдповiдних умов для того, щоб  козацтво  змогло посiсти гiдне мiсце в сучасному українському суспiльствi як єднальна ланка його громадської та полiтичної частин.

Цi завдання сьогодення стали предметом наукових, теоретичних i практичних дослiджень, очолюваного гетьманом УРК А. І. Шевченко, Донецького державного iнституту штучного iнтелекту, який активно займається також гуманiтарними розробками, усвiдомлюючи, що до пiдготовки нацiональної елiти треба пiдходити з позицiй цiлiсностi й унiверсальностi, тобто з урахуванням усiх суттєвих компонентiв розвитку особистостi. З цiєю метою на базi iнституту створено два центри.  Перший  - Центр стратегiчних дослiджень нацiональної iдеї, другий - Центр релiгiєзнавчих дослiджень та мiжнародних духовних стосункiв. Вони розробляють гуманiтарнi аспекти цiєї проблеми, у тому числi займаються концептуальними розробками вiдродження й розвитку українського  козацтва  в сучасних умовах i виховання козацької елiти як складової нацiонального вiдродження. Без наукових дослiджень у цiй галузi в нас не буде майбутнього серед розвинутих країн свiту. У зв'язку з означеною проблемою козаки Донецького державного iнституту штучного iнтелекту вже розпочали роботу у двох напрямках - навчально-виховному та науково-дослiдному - для того, щоб сучасне українське  козацтво  дiйсно змогло посiсти належне мiсце в соцiальнiй структурi суспiльства та стати носiєм духовностi й iдеологiї, яка грунтується на визнаннi особистостi найвищою цiннiстю. Водночас  козацтво  повинне сприяти вихованню почуття поваги до суспiльства та його цiнностей, обов'язку перед нацiональною справою. Це вже значний крок уперед не тiльки в процесi вiдродження козацького феномену, але й заняття  козацтвом  свого iсторично центрального мiсця в українському суспiльствi. Реєстрове Козацтво України подає приклад об'єднання своїх зусиль навколо нацiональної iдеї, бо в серцях козаків живе справжня любов до Батькiвщини та любов до Бога. У реєстрового козацтва сьогоднi багато завдань, але особлива увага спрямована на пiдвищення духовного та патрiотичного рiвня нацiї шляхом об'єднання зусиль осередкiв українського реєстрового козацтва, держави, полiтичних i громадських органiзацiй, шкiл, вузiв, сiм'ї, церкви, збройних сил, засобiв масової iнформацiї, закладiв культури, тобто всiх складових як громадянського, так i полiтичного суспiльства. Ця мета вже зараз реалiзується в наступних завданнях:

Утвердження в масовiй свiдомостi iсторично притаманних українському народовi високих моральних i духовних цiнностей, спрямованих на засвоєння кращих зразкiв нацiональної та свiтової духовної спадщини;

Забезпечення духовно-морального розвитку населення, виховання патрiотизму, високої полiтичної культури та трудової моралi, сприяння утвердженню соцiального оптимiзму у свiтоглядi населення;

Запобiгання негативному впливу на свiдомiсть громадян iнформацiї, яка мiстить елементи жорстокостi, бездуховностi, насильства, порнографiї, пропагує палiння, наркоманiю, пияцтво, антисоцiальну поведiнку;

Актуалiзацiя в суспiльнiй свiдомостi переваг здорового способу життя, формування нацiонального культу соцiально активної, фiзично здорової та духовно багатої особистостi;

Органiзацiя та проведення наукових фольклорно-етнографiчних, археологiчних експедицiй, конференцiй, семiнарiв, присвячених вивченню й розвитку духовних традицiй українського  козацтва ;

Створення умов для об'єднавчого процесу в українському православ'ї зi стратегiчною метою створення Єдиної помiсної нацiональної церкви та участь у цьому процесi.

Все сказане дозволяє зазначити, що  шляхом пробудження та змiцнення духовностi народу Українське Реєстрове Козацтво стало однiєю з тих громадських органiзацiй України, що вiдiграють активну роль у розбудовi держави, та посiдають своє чільне мiсце в суспiльствi й успiшно та ефективно вирiшують численнi проблеми розбудови демократичної суверенної України. Адже без Бога, без Божого натхнення та Його благословення ми не зможемо виховати нове поколiння належним чином. А без нового поколiння не буде нової України.

4. Розкажить, що таке „козацький бенкет”

Бенкет – (фр. banquet) урочистий обід, прийом, який влаштовується з нагоди якоїсь події, на честь визначної особи, відзначення певної дати.

На зимівнику чи на власному хуторі, мов гоголівський Тарас Бульба, запорозький козак залюбки запрошував до себе товаришів або родичів — і починався  бенкет .

Витоки  козацького звичаю бенкетом відзначати будь-які події військового характеру починаються ще з часів Київської Русі: „Пирует с дружиною Вещий Олег...” Козацькі бенкети  відзначалися особливою атмосферою, яка згуртовувала козаків і надихала на братську підтримку та готовність пожертвувати собою заради громади. Найчастіше бенкети козаки влаштовували після походів та сутичок з ворогами, а іноді і перед походом. І тоді він сприймався  не стiльки як гулянка, безпечна й весела, не вiдпочинок, скiльки як огляд сил. Саме таку атмосферу козацького бенкету відтворив у своїй відомій картині  „Козацький бенкет” Тарас Шевченко.

 Поступово в  козацькому  світосприйманні битва і  бенкет  набували особливого містично-героїчного забарвлення. Фольклорні матеріали свідчать, що битва і  бенкет  для козаків навіть мали сакральний  характер. В усній народній поетичній творчості, а саме в творах, пов’язаних з козацтвом, широко побутувала традиція порівнювати і пов’язувати козачий  бенкет  з кровопролитною битвою. Цьому сприяла і політика національного гноблення, яку проводила польска шляхта. Прикладом дивовижної непомірності магнатів слугує опис одного з їхніх  бенкетів , на якому 60 биків, 300 телят, 50 овець, 150 свиней та близько 20 тис. тушок дичини запивали понад 32 тис. л угорського вина, не рахуючи величезної кількості інших напоїв. Якщо взяти до уваги те, що вся ця екстравагантність покривалася за рахунок українського народу, стане очевидним, що збройна і кривава помста за всі знущання була виправданою. Часто саме під час бенкетів, коли ніхто цього не чекав, козаки нападали на польських магнатів у їх маєтках, спалюючи самі маєтки і вбиваючи їх мешканців.

 В 1702 р. в місті  Бердичев зібралися всі воєнні сили, які мала шляхта на Київщині. У Бердичеві на той час перебували полковник Даміан Рущиць, із загоном кварцяного війська, надвірні козаки Якова Потоцького і частина шляхетського ополчення, створеного раніше для боротьби з шведами. 16 жовтня Потоцький влаштував гучний бенкет і став щедро пригощати воїнів випивкою. Під час цього бенкету на місто якраз напали козаки Самуся. Замок було взято, а польське військо знищене. Обоз і казна перейшли до рук повстанців. Перебито було також всіх польських і єврейських мешканців Бердичева. За словами самих поляків, загинуло 2 тисячі чоловік. Селяни околиць теж піднялися на боротьбу, вигнали шляхту, і край перейшов під козацьке самоуправління.  .

Тому  самі козаки називали „козацьким бенкетом” відчайдушну криваву битву з непримиренним ворогом. Саме таке  розуміння „козацького бенкету” знаходимо і у

Т. Шевченко в поемі „Гайдамаки,”  в частинах „Червоний бенкет” та „Бенкет в Лисинці”:  

        Горить Сміла, Смілянщина 

Кров'ю підпливає. 

Горить Корсунь, горить Канів, 

Чигирин, Черкаси; 

Чорним шляхом запалало, 

І кров полилася 

Аж у Волинь. По Поліссі 

Гонта бенкетує,...

В думі про Хмельницького та Барабаша:

Як із день-години

Счиналися великі війни на Україні.

Посланці Хмельницького кажуть жінці Барабаша:

Уже ж тепер твій гетьман молодий

На славній Україні з Хмельницьким великі  бенкети вчиняють.

Ідентичне розуміння „Козацького бенкету” як кривавої, запеклої битви знаходим і в інших авторів:

        „Ми ждемо ночi, щоб до себе перекрастися, аж тут Артем як не гукне над нами: "Хлопцi, збирайтеся, тепер ворогам справимо  бенкет ". Ми гадали зразу, що то його праведна душа при нас з'явилася, а то сам Артем стоїть, як i перше; люлька в зубах, а шабля в руцi. Повiв нас опiсля вночi на ворожий обоз... Господи, що там тодi за  бенкет був!.. Усiх перебили, багата здобича лишилася нам у руках.” (Андрiй Чайковський. „Сагайдачний”)

У Нечуя- Левицького читаємо: „Аж тут насунули, як ті хмари, й козаки. Хмельницький глянувши, що окопи не доведені до кінця, промовив: „справимо-ж тепер бенкет ляхам”.

 Народні уявлення, що лежать в основі образності виразу „козацький бенкет” поєднуючи розгорнуті метафори бою й бенкету, крові й посіву, кари й вечері, смерті й гулянки, психологічної єдності героя з громадою. пройняті пафосом визвольної боротьби українського козацтва.

5. У якому суді могла судитися козацька старшина?

Козацька старшина складала військовий та адміністративний керівний склад Запорізької Січі, реєстрового козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України. Зародження  Козацької   старшини  розпочалося разом з виникненням українського козацтва в кінці 15 ст. Спочатку до її складу входили отамани-ватаги, що були керівниками перших  козацьких  загонів. Повного організаційного оформлення  Козацька   старшина  набула в період створення Запорізької Січі. В різні часи її існування чисельність цієї групи козацтва була неоднаковою і деколи сягала до 150 осіб. До складу  Козацької   старшини  входили: військова  старшина  - кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі - підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, перначний, підосавул, довбиш, піддовбиш, військовий пушкар, підпушкар, гармаш, військовий товмач, військовий шафарі, підшафар, кантаржій та канцеляристи; похідні та паланкові начальники - полковник, писар, осавул, підписар та підосавул. В період ведення воєнних дій обирався також обозний, що був помічником осавула і входив до складу військової  старшини . До  Козацької   старшини  на Запоріжжі належали також батьки, сивоусі діди - колишні військові  старшини , які залишили свої посади по хворобі або за давністю літ. На Запорізькій Січі  старшина  зосереджувала в своїх руках адміністративну владу і судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ у зносинах з іноземними державами.  Старшину  обирали на військовій  козацькій  раді за участю всього козацтва.

 Козацька   старшина  існувала у реєстровому  козацькому  війську, що було створене у 1572 році. На чолі реєстрових козаків стояв гетьман, якого обирали за погодженням з королівським урядом на загальній військовій раді. До реєстрової  Козацької   старшини  належали: 2, а згодом 4 осавули, обозний, військовий суддя, військовий писар, полковники та сотники. В різні часи кількість полковників та сотників була різною, що залежало від кількості реєстру (у 1625-1630 було б полковників і 60 сотників). В 1625 було введено посаду регіментаря, що був заступником коронного гетьмана і відав реєстровим  козацьким  військом.

    З введенням нового адміністративно-територіального поділу України на полки та сотні відбулася ієрархічна диференціація  старшини  на генеральну, полкову та сотенну  старшину . Найвищий рівень державної адміністрації посідала генеральна  старшина, що складалася з найближчого оточення гетьмана і виконувала роль уряду Української держави До її складу входили: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, 2 генеральні осавули, генеральний підскарбій, генеральний хорунжий та генеральний бунчужний. Генеральна  старшина  вирішувала найважливіші питання військової та цивільної адміністрації, відала фінансами та судочинством.

Військовою та цивільною адміністрацією полків в Україні у другій пол. 17-18 ст. була полкова  Козацька   старшина.  Очолював її полковник. Крім нього до цієї категорії належали полковий обозний, полковий суддя, полковий писар, полковий осавул, полковий хорунжий. Формально представники полкової  Козацької   старшини  повинні були обиратися на полкових військових радах, але часто їх призначали гетьмани.. До сотенної  Козацької   старшини  належали: сотник, сотенний отаман, писар, осавул та хорунжий. Найнижчою ланкою були міські й сільські (курінні) отамани. Представники  старшини, виконуючи свої функції, користувалися т. зв. ранговими маетностями, прибутки з яких були платнею за старшинські посади. Одночасно окремі представники  старшини  одержували платню і від уряду.

Козацька держава, як військово-політичне утворення, розвивалася на підставі своєрідних традицій і звичаїв, що склалися серед козаків протягом десятиліть. Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ, а також оригінальну систему органів управління їх трьох ступенів: військові начальники, військові чиновники, похідні та поланкові начальники. На підставі тих же звичаїв і традицій чітко регламентувалися права і обов'язки  старшин.

 У Запорізькій Січі склалася своя правова система, в основі якої лежало звичаєве  Козацьке  право. Норми  Козацького  права стверджували ті суспільні відносини, що склалися серед козацтва, закріплювали військово-адміністративну організацію Січі, встановлювали правила військових дій, діяльність судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визначали види злочинів і покарань.  Козацьке  право визнавалося іноземними державами, а козаки всіляко захищали його, побоюючись, що писане право може обмежити  козацькі  вольності. Із Запорізької Січі звичаєві норми в 16-17 ст. поширювались по всій Україні. Великого значення  Козацьке  право набуло після укладення Березневих статей 1654, за якими царський уряд офіційно визнав силу «попередніх прав». Гетьман і  старшина, виносячи ті чи інші рішення або даючи вказівки судам, посилалися на практику, що склалася. Суди ж, ухвалюючи вироки, нерідко посилалися на давні права і звичаї козацького війська.

Судова система козацької держави була такою:  сільський  суд  був нижчим місцевим  судом  у селі й підлягав вищій інстанції - —  суду  сотенному; сотенний  суд  був вищою інстанцією для сільського  суду , першою інстанцією у справах, що виникали на території сотні, піддягав  суду  полковому;  суд  полковий був першою інстанцією для деяких справ, більш важливих, вищою інстанцією для сотенних судів полку й підлягав сам  суду  генеральному. Найвищою судовою установою судової системи українського козацтва був Генеральний  Суд . Генеральний суд — найвищий судовий орган в Україні у 17—18 ст. Підпорядковувався гетьманові України. На чолі стояв генеральний  суддя  (певний час двоє), який входив до генеральної  старшини . Генеральний  суддя  розглядав важливі судові справи, судив полковників, генеральних  старшин. Генеральний суд виконував функції законотворчого органу, здійснював нагляд за дотриманням законодавства. 1782 р.  Найважливіші справи (напр., злочини проти Української держави, невиконання розпоряджень гетьмана та ін.) та  суд  над генеральною військовою  і  полковою  старшиною  розглядались у Генеральному військовому суді членами генеральної  старшини. Рішення Генерального військового суду могло бути оскаржене у гетьмана. Генеральний суд складався з 12 членів - 2 генеральних судді  і  10 виборних членів.

У складі судової колегії кожного  суду  були представники всіх верств населення під проводом начальника відповідної адміністративної одиниці (сільського отамана, сотника, полковника). Особливістю козацьких судів була значна й активна участь у суді населення. Судочинство проводилося усно, в українській мові.

Важливим  елементом козацького суду була наявність інституту свідків, які обиралися із заслужених козаків. Так, при записі продажу козаком Максимом Михайловичем Плоского лісу зі всіма угіддями (1615) в уряді були присутні реєстровці Яким Чернишенко та Роман Пешта, а печатку "товариську" приклав чигиринський отаман Федір Кузьминський. Аналогічний документ від 26 вересня 1630 р. засвідчили "люди віри гідні: пан Стефан Святопричиський, пан Федір Калинович, пан Гаврило Коробка", а утвердив отаман Василь Томиленко.

Основною ланкою судової системи були полкові суди. За своїм складом не відрізнялися від складу відповідних полкових канцелярій. Головував в суді полковник, в засіданні брав участь полковий суддя. Полкові суди розглядали кримінальні (перш за все про вбивства) та цивільні справи. Вони були  судами  другої інстанції для нижчестоящих судів, а під час військових походів — функціонували як військово-польові суди.

На території сотні діяли сотенні суди. За своїм складом і діяльністю вони були схожі із сотенним правлінням. Спочатку сотенні суди діяли разом з ратушними  судами  і називалися " судом  нашим й всей громадьі посполитой", "уряд сотенньій". До складу сотенного  суду  входили: сотник, отаман, міський писар, а також сотенний осавул та хорунжий.. Поступово компетенція сотенних судів звужувалася і була зведена до мінімуму. За ними залишилося право "между рядовьіми казаками, в самьіх маловажньіх жалобах й спорах словесную расправу чинить.”

Таким чином, сотенна козацька старшина могла судитися в полкових судах, а полкова та генеральна старшина тільки в Генеральному суді.