>>>відповіді на запитання інших турів>>>

1.як запорозькі козаки ставилися до представників інших релігійних конфесій? Наведіть приклади. Чи могли бути козаками неправославні і якщо так, то за яких обставин.

В часи існування запорозького козацтва весь світ був віруючим. Таке становище на той час було природнім i зрозумілим. Релігія була основною формою світосприймання, i тому навіть атеїстичні ідеї носили форму релігійних сект. Національно-визвольні рухи, політичні, військові конфлікти мали релігійний характер i форму. Релігія супроводжувала людину протягом всього її життя. На релігійних темах будувалося мистецтво, значна частина книг, що виходили в ті часи, мала релігійний характер. Свята, під час яких люди відпочивали i спілкувалися зі своїми близькими, були релігійними. Тому світогляд запорозького козацтва теж мав релігійний характер i ззовні він проявлявся в формі православ'я.

Значення конфесійного фактора в житті людини середньовічного суспільства важко переоцінити. Він становив домінанту морально-етичних цінностей, реально впливав на соціальну поведінку особи. Надзвичайної гостроти релігійне питання набуло з розвитком реформаційного руху. Запеклу протидію останньому чинила католицька реакція, у цьому процесі оплотом Ватикану в центрально-східно-європейському регіоні стала Річ Посполита, до складу якої входили й українські землі. До XVI ст. віротерпимість була однією з характерних рис суспільного життя України. Володимир Апанович пише: «У козака віра живе чуттям інтимним. Він мало звертає уваги на обрядовість. Релігійне чуття його видається великим теплом і щирістю. До сього ще характерним з'являється поважання віри другого: не чіпай мого і я не займу твого.» На таких позиціях стояли у той час і українські церковні проповідники. Вони виступали не тільки за релігійну рівність, але й національну, зокрема за рівність між українцями, поляками і литовцями у межах польської держави. Часом вони висловлювалися і за рівність соціальну. Наприклад, Транквіліон Ставровецький, обґрунтовував це цитатами з Біблії: каще варвар и скит будет, каще еллин и евреянин, каще и раб и свобод будет — брат тебе есть”. . 

Та поступово, особливо з появою у середині XVI ст. єзуїтів у Польщі, розпочалось переслідування православних. Папський Рим почав вимагати від польського уряду застосування сили проти "ворогів релігії і поляків", як з цього часу стали називати українських козаків у офіційних документах Ватикану. Таким чином, у 20-х рр. XVII ст. остаточно визначається недвозначно ворожа позиція римської курії щодо козаків, руйнувачів "східного муру" католицизму. Ватикан почав вимагати від Сигізмунда ІІІ найрішучіших дій проти козаків, закликати "скрутити зухвалі прагнення нечестивців і розтоптати цих левів і драконів", як було сказано в посланні папи Григорія X польському королю від 23 січня 1623 р. Почався довгий період боротьби за урівняння прав не тільки на релігійному , але й національному та соціальному ґрунті. Зрештою ця боротьба переросла в переможну національно-визвольну війну під проводом Б. Хмельницького. Саме в той період з’явився і голосно заявив про себе невідомий раніше суспільний стан — козацтво, яке виступило захисником національної та релігійної свободи. Захист православної віри став суттю існування самого козацтва. Ось яку дає їм характеристику, наприклад, М. Смотрицький: "...хоч козаки — то люд рицарський, але вони й християни, і то християни-ортодокси православні... І те козацьке військо — то люд, вивчений у школі віри і в школі рицарського діла..." Один з найвпливовишіх українських істориків Дмитро Яворницький писав: „ Самі про себе запорозьці казали: «Отъ древнихъ временъ мы, войско запорожское, никакого иного намеренія не имели, токмо единаго того жде единомыслія и стоянія противъ непріятелей за сохраненіе церквей святыхъ и за целость всего православного хрістианскаго народа будучи, всегда радетельно и храбро во всехъ наших походах, где Богъ по милости своей подати изволилъ, великій промиселъ на бусурманъ чинили и радети не переставали... Перси свои кровію непріятельскою обагряли, за веру православную заставляясь и славу бессмертную заробляя”.

І вже після перших перемог Б. Хмельницького за Зборівськими угодами в привілеях наданих козакам польським королем Яном Казимиром говорилося: „У землях, що відведені козакам, коронне військо ніколи не буде стояти постояєм і жиди в них ні державцями, ні арендарями, ані мешканцями проживати не будуть.”

 Протягом багатьох століть слова козак і православний – були, по суті, синонімами. Правда, у запорозьке козацтво могла прийти людина будь-якого віросповідання, але тільки за умови, що вона приймала православну віру . І тільки після цього її брали до себе у громаду. Приклади приведені у спогадах запоржців, які приводить Д. Яворницький:

    „Народився він у Польській області у містечку Чигирині від євреина Айзика. За власного бажання пристав до козаків, що проїзжали містом. Козаки привезли його у Січ, вихрестили в січовій церкві Покрови Святої Богородиці, назвавши Яковом Перехрестом записали до Кущовського куреню.”  

 Після Переяславської Ради російський уряд постійно зменшував козацькі права та привілеї, що приводило до руйнування і козацьких традицій. За наказом Катерини ІІ було створено римсько-татарське козацьке військо, куди набирали виключно представників кримських татар, тобто людей магометанської віри. Але це було вже після зруйнування Запорозької Січи, коли запорозьке козацтво, як соціальна верства українського народу, перестало існувати…

2. Яким був раніше девіз реєстрового козацтва і яким він є зараз?

Девіз (фр., devise) - коротке, стисле формування провідної програми, ідеї або змісту діяльності, спочатку відносилося до напису на щитах та шевронах.

Головною метою діяльності українського козацтва у всі часи його ісування була боротьба за незалежність українського народу, побудова української держави. Козацтво це не окрема сторінка історії, а фаза, стадія життя українського народу, провідний її фактор. Історія української козаччини ототожнюється із зародженням української нації. З виходом на історичну арену козацтва український народ постає творцем свого майбутнього. Сучасне українське реєстрове козацтво успадкувало військові традиції, традиції честі, відваги, відданості Уряду, обраному народом, дисципліни й порядку.

           Саме ці традиції були закладені при формуванні військових частин Уряду Української народної республіки в 1918 - 1921 роках та УПА. Українське Реєстрове Козацтво успадкувало від них український національний дух, віру, почуття патріотизму, любові до нашої славної Батьківщини.

        Головною метою діяльності Українського Реєстрового Козацтва є сприяння розбудові України як суверенної, самостійної та незалежної, демократичної та правової держави з козацькою моделлю демократії, що гармонійно поєднує вольності та свободи з дисципліною та порядком у державі. І якщо девізом колишніх реєстровців було: "Збережемо честь збудуємо славу!", то девізом сучасних козаків реєстровців є: "До міцної держави та добробуту народу України через духовність і патріотизм кожної людини".".

 Скорочений варіант девізу „духовність і патріотизм” є написом на шевронах та іншій атрибутиці сучасних реєстрових козаків.  

3. За яких п'яти умов у 16 столітті можна було увійти до Запорозької Січі вільно?

 Серцевиною життя і діяльності українського козацтва була Запорозька Січ, заснована у 16 сторіччі. Перші козаки, які з’явились на Запорожжі, почали будувати на Дніпровських островах укріплені “городки”, які називали “січами” (від давньоруського “сечиво” — сокира: “городки” рубали з дерева). Поступово, у зв’язку з наступом татар і переслідуванням феодалів козаки об’єднувались у одну, спільну Січ.

 Утворення Запорозької Січі диктувалися необхідністю виживання в суворих умовах: без рівності, визнання пріоритету фізичної сили над багатством і родовитістю, єдності (етнічна особливість, будь-яка інша не бралась козаками до уваги), авторитету командирів, направленого на виконання волі більшості, козацтво не перетворилося б у військову і політичну силу.

        ” У Запорізький Січі на засадах чоловічого військового братства формувалась специфічна орденсько-лицарська громада, для якої військово-лицарське мистецтво було абсолютним пріоритетом, і цей принцип переносився на саму Січ.

Поступово склалися і традиції вступу до війська Запорізької Січі. В кінці 16 століття кожному, хто б він не був, звідки він не прийшов би на Запоріжжя, допуск був вільний до Січі за таких п’яти умов: бути вільним; бути неодруженим чоловіком; говорити малороською (українською) мовою; сповідувати православну віру; пройти певне навчання.

Згідно з першим зобов’язанням вимагалось, щоб вступаючий до Січі був дворянином, поповичем, козаком, татарином, турком, взагалі всім, чим завгодно, але не селянином.

За другим зобов’язанням вимагалось, щоб вступаючий до Січі був неодруженим чоловіком. До речі, цю умову часто обходили, тому що кожен міг називати себе і вільним, і безсімейним; зате, прийнятий до Січі, козак повинен був вести доброчесне життя і карався на смерть, якщо приводив до Січі жінку, не виключаючи матері і сестри.

За третім зобов’язанням вимагалось, щоб вступаючий до Січі, якщо він не був руським, забув свою природну мову і говорив козацькою, тобто малороською( українською) мовою, ця умова ніде і ніким не порушувалась.

За четвертим зобов’язанням вступаючий до Січі повинен був сповідувати православну віру, визнавати її догмати, дотримуватися постів, знати символи віри і молитву Господню; якщо він був католиком або лютеранином, повинен був прийняти православ’я; якщо ж він був жидом або магометанином, повинен був хреститися урочисто в „греко-російську віру”.

За п’ятим зобов’язанням вступаючий до Січі повинен був спершу придивитися до порядків військових, вивчити прийоми січового лицарства і потім уже записуватися до числа випробуваних товаришів, що могло бути не раніше, як через сім років.

      Звичайно ж, що всі ці умови складалися і змінювалися із часом. З прийняттям підданства Росії з боку запорозького війська, вступаючий до Січі повинен був неодмінно і до кінця свого життя служити російському престолу і присягнути в цьому в церкві. У більш ранній час, треба думати, для вступу до Січі вимоги були значно простішими, якщо тільки були які- небудь в той час вимоги.                     

Крім цього всього, приходили, звичайно, на Січ і різні злочинці, засуджені на страту злодії, дезертири, всілякі пройди, але вони загалом не давали поганого окрасу запорозькому товариству і, за справедливим зауваженням В.П. Коховського, не могли мати значного впливу на козаків внаслідок суворості запорозьких законів, які карали злочинців, що провинилися на Січі, на смерть. Від польського уряду не раз висувалися вимоги до коша, як це було, наприклад, після сейму в 1590 році, не приймати до війська запорозького засуджених до страти. Самим полякам, після сейму 1635 року, було заборонено ходити з запорожцями в море і виступати з ними у морські походи. Але все це було марно, і багато з підданих Речі Посполитої часто наповнювали собою Запорозьке військо. Той, хто прийняв всі п’ять умов, вільний був від будь-яких інших умов: у нього не питали ні вида, ні білета, ні доручення: „того батьки, ні отци не знали, та й прадіди не чували”.

4. Які страви та напої вважалися делікатесними у Західній Європі, але були поширені серед козаків(особливо полюбляв Б. Хмельницький) у 17 столітті?