Козацькі традиції

Тельманівський НВК

Мартищенко Тетяна Сергіївна

вчитель історії

Тельманівського НВК

План-конспект інтегрованого уроку по вивченню політичної діяльності та творчості М.Руденка в 11 класі

Тема: Життя, прожите з любов’ю (Микола Руденко – поет, політик, борець, громадянин у контексті суспільної доби “застою”).

Мета: поглибити знання учнів про основні причини та течії опозиційного (дисидентського) руху та його чільних представників; розкрити еволюцію світогляду М.Руденка у зв’язку з суспільними та культурно-історичними умовами розвитку української літератури у добу “застою”; з’ясувати роль письменника у розбудові правозахисницького руху в Україні; проаналізувати основні мотиви “невольничої” поезії митця, розкрити її патріотичне й гуманістичне спрямування, висвітлити естетичну та стильову неповторність; акцентувати людські якості митця;

розвивати вміння аналізувати літературні явища у зв’язку з історичною епохою, давати характеристику видатним митцям минулого, спираючись на знання, здобуті з історичних та літературознавчих джерел, зіставляти відомості, одержані з історичної та художньої літератури; поглиблювати навички філологічного аналізу ліричних творів; вчити учнів самостійно мислити, висловлювати власні судження, брати участь у дискусіях; сприяти розвитку комунікативних якостей учнів;

виховувати національну гідність, історичну пам’ять, гордість за своїх славетних земляків, толерантність до інших точок зору, почуття прекрасного, збагачувати емоційний світ старшокласників.

Обладнання: 1) Портрети М.Руденка та інших дисидентів, правозахисників; 2) виставка історичної літератури про М.Руденка та інших дисидентів; 3) виставка художніх творів М.Руденка.

Тип уроку: інтегрований; урок історичного й літературознавчого дослідження.

Рекомендовані історичні джерела до уроку (учні за ними готують повідомлення і беруть участь у бесіді та дискусійних моментах уроку):

- Батенко Т. Нариси з історії українського руху опору кінця 50-х – п. 90-х рр.

- Баханов К. О. Лабораторно-практичні роботи у викладанні історії України.

- Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація.

- Руденко М. Уривки з праці “Економічні монологи”.

- Турченко Ф., Панченко П., Тимченко С. Новітня історія України (1945 – 1998 рр.): Підручник для 11 класу.

- Чорновіл В. Лихо з розуму.

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

1. Вступне слово вчителя. Донеччина! Світло-сонячна степова перлина України дала національній культурі цілу низку яскравих постатей: Василя Стуса, Василя Голобородька, Івана Світличного, Л.Скрипника, Емму Андієвську, Василя Гайворонського та ін. Ми горді за своїх земляків – вони прославили наш край і своєю літературною творчістю, і громадянським подвигом у лиху годину неволі та відчаю. В особі Миколи Руденка поєдналося кілька яскравих граней людської особистості: він – талановитий поет, прозаїк, мужній борець-дисидент, першопрохідець у розбудові правозахисницького руху в Україні.

Сьогоднішній урок дещо незвичайний, адже він тісно поєднає історію та літературу. Виступаючи в ролі істориків, дослідників літератури, акторів, ви прилучитесь до невмирущого творчого духу Донеччини, яка попри всі історичні випробування залишалася справжньою колискою українського державотворення.

ІІ. Актуалізація опорних знань (бесіда з класом):

- Чому 1970- 1980-ті рр. ввійшли в історію України як “доба застою”?

- Які негативні явища спостерігалися в розвитку національної культури7

- З’ясуйте причини та масштаби репресій по відношенню до інтелігенції.

- Що таке дисидентський рух і яку участь у ньому взяли українські письменники?

- Проти чого був спрямований і що обстоював опозиційний рух в Україні у 1960- 1980-х роках?

- Які основні етапи цього руху можа вирізнити?

- З діяльністю яких осіб ви пов'язуєте той чи інший етап його історії? Назвіть яскраві долі письменників–дисидентів (В.Стус, І.Калинець, І.Світличний, Г.Снєгірьов).

- У яких формах провадили учасники руху свою діяльність?

- Які слабкі сторони мав рух на кожному етапі ?

- Хто з письменників стояв біля витоків правозахисницького руху в Україні?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу ( учні виступають з повідомленнями)/

Учень-історик. У М.Руденка була типова для партійного керівника радянської доби біографія. Він народився 19 грудня 1920 року в селі Юр’ївці на Луганщині і у шахтарській родині. У 6-річному віці став напівсиротою. “У 1927 р., - згадував він пізніше, - внесли до хати обгорілого до білих кісток батька. На шахті сталася пожежа, батько кинувся рятувати друзів. Друзі лише обпеклися, а він згорів...”. Отож виростав майбутній чарівник слова у злиднях – із сестрою і матір’ю, яка отримувала мізерну пенсію за загиблого чоловіка. 1939 р. Микола успішно закінчив десятирічку і став першим письменником у родині Руденків. Батькові друзі прийняли здібного юнака кандидатом у члени ВКП(б) і з шахтарською путівкою послали на навчання до Київського університету. Проте здобути вищу освіту на фіологічному факультеті М.Руденкові не пощастило – в жовтні того ж року він був призваний до армії. Два роки служив у дивізії особливого призначення ім. Дзержинського, якій було довірено охороняти Кремль, Мавзолей, членів уряду і дачі Сталіна. “Блакитними вершниками Берії” називали в народі однополчан Руденка. Потім були тяжкі воєнні випробування, служба в діючій армії політруком, тяжке поранення (розривною кулею в крижі), лікування у фронтових шпиталях. Лікарі вважали його безнадійним, але, на щастя, помилилися. Здобувши в дитинстві шахтарський гарт, він пересидів недугу й повернувся в стрій. Щоправда, в окопи вже не потрапив, а служив до закінчення війни інструктором пропаганди польового шпиталю. 1946 р. в чині капітана як інвалід був демобілізований з армії.

Учень-історик. Бездоганна біографія з точки зору сталінських кадровиків стала причиною того, що партапаратники підняли М.Руденка на вершину літературної ієрархії – благословили на пост редактора журналу “Дніпро”, обрали секретарем парторганізації Спілки письменників України. відкрили видавничий семафор книгам. Сам М.Руденко в інтерв’ю Донецькому радіомовному об’єднанню від 21 серпня 1992 року, газетам “Літературна Україна”, “Вісті з України” наголошував на тому, що роки, коли він був парторгом у Спілці письменників – роки найважчі, бо це був період душевних мук, страждань, пошуків Правди. У цей час Л.Каганович розпочав наступ на український націоналізм і М.Руденко потрапив у його поле зору. Спочатку письменник отримав персональне завдання – критика поеми М.Рильського “Мандрівка в молодість”. Наступним етапом була перспектива участі в боротьбі з космополітами, проте, за словами М.Руденка, віри в це він вже не мав. Поет відзначає, що в 1947 – 1949 роках прозріння ще не наступило, але фундамент для цього вже було закладено. Тільки Каганович та його прибічники гірко прорахувалися: з обласканого Руденка не вийшло не тільки ідеологічного погромщика, а й запопадливого компартійного трубадура. Навпаки, невдовзі він круто збочив із втрамбованого людськими кістками ленісько-сталінського шляху.

??? Проблемне питання: Ви перечитали чимало історичних джерел. На їх основі обґрунтуйте думку, які чинники сприяли тому, що “вірний комуніст” М.Руденко еволюціонував у своєму світогляді в бік національного самоусвідомлення? Висловлюйте і власний погляд.

Учень-історик. З історичних джерел очевидно, що різкий злам світогляду М.Руденка стався ще 1956 р., коли після доповіді М.Хрущова на ХХ з’їзді КПРС круто змінилося життя мільйонів будівників соціалізму. Особливо тих, хто понад усе вірив у комуністичну ідею, непомильність і безгрішність партійних вождів, правоту своїх колишніх діянь. М.Руденко пізніше згадував: “З доповіді Хрущова я дізнався про злочини Сталіна. Я й себе відчував винним у цих злочинах. На мені також колись красувався блакитний кашкет. Я пишався тим, що охороняв вождя. Перевернулась моя душа, колишнім я вже бути не міг. Почалися болісні шукання: де коріння помилок, що породили сталінщину? Коли цих помилок не знайти, вони лишаться у фундаменті як міна уповільненої дії”. На мою думку, саме критичне мислення колишнього фронтовика, який не раз був на межі життя і смерті, і дало поштовх до зміни світогляду.

“Голос літописця”: Зачитування уривків з роботи В.Мороза “Із заповідника ім. Берії”.

Учень-історик. А я вважаю, що не можна тлумачити еволюцію світогляду тільки критичним мисленням. Звичайно, воно відіграло велику роль, проте історія наводить чимало прикладів того, як самі суспільні чинники спричинюють появу мислителів, здатних повести за собою націю. На мій погляд, феномен Руденкового прозріння зумовлений глибоким вивченням праць К.Маркса. У свідомості Руденка-комуніста вже давно виникло питання, на яке він не міг знайти відповіді: чому в ту повоєнну пору, коли червоне знамено замаяло над половиною Європи та Азії, раптом з’явилися радянська, югославська, китайська моделі соціалізму? А чи не виникає їх стільки на планеті, скільки вродиться тлумачів Марксового вчення? Тільки із справжньою наукою нічого подібного бути не може. А усі історичні епохи, на всіх континентах, всіма мовами добре розуміють Піфагора, Ньютона, Ейнштейна, Менделєєва і тлумачать адекватно. Бо їхні теорії всюди і завжди можна перевірити на практиці. А як перевірити істинність марксизму-ленінізму?

Керуючись знаменитим заповітом Маркса “Усе піддавай сумніву”, Руденко почав шукати коріння помилок із “Капіталу”. Поет-фронтовик, не маючи диплома про вищу освіту, з фанатичною спрагою неофіта простудіював це євангеліє комуністів світу. І чи не найретельніше - 4 том “Капіталу”. М.Руденко доходить висновку про обумовленість економічної кризи самими принципами соціалізму. М.Руденко застерігав від сліпої віри в Марксові економічні догми, полемізував з його положенням про додаткову вартість як продукт соціально-економічної формації. Він виокремлював цілу групу біологічних основ існування будь-якого суспільства, закликав зняти ідеологічні шори з очей, тобто проголошував примат біології над політикою. Тоді це звучало нечуваною єрессю, замахом на самі основи так званої соціалістичної цивілізації.

Учень-історик. Звичайно, суспільні умови, критичне читання праць філософів мало велике значення. Проте не треба забувати і про вплив на М.Руденка шістдесятницької епохи, її яскравих представників, що формували і основи Руденкового гуманістичного світобачення. Руденко не брав безпосередньої участі в культурницькому русі шісдесятників, проте кінець 50-х – початок 60-х рр., за словами поета, були схожі для нього на пекельну купіль – настільки болісно переживав він витіснення з власного світобачення ідеалів партократії. Подорожі, спілкування з Л.Первомайським, знайомство з А.Добровольським, А.Костенком та іншими людьми, які пройшли сталінські табори, націлювали його на пошук першопричин, хоча процес десталінізації не поширювався на головні постулати ідеологічного обґрунтування комуністичного режиму

Учитель. Кожний із вас має рацію. Всі названі вами чинники сприяли світоглядній еволюції письменника. Я нагадаю вам, що інколи самі митця якнайкраще допомагають нам збагнути корені того чи іншого явища. Пізніше, 1998 року, в опублікованій у Детройті публіцистичній книзі “Шлях до хаосу” М.Руденко повернеться думкою до тих днів, а також пояснить усі мотиви своєї поведінки й епістолярної діяльності (листи до ЦК КПУ). Аналізуючи Марксове економічне вчення й реальну економічну діяльність в СРСР, він зрозумів: держава приречена на зубожіння, воно запрограмоване в самій її суті, власне, побачив наперед те, про що ми сьогодні відверто говоримо: стагнація, хаос, криза всього на всіх рівнях. М.Руденко писав в “Економічних монологах”: “Та я вважав своїм громадянським обов’язком писати в ЦК про згубну небезпеку, що насувається з найближчих десятиліть. Обрав для себе гірку роль радянської Касандри. Мене лякало не стільки падіння імперії, що демагогічно називає себе союзом, скільки трагедії мільйонів людей. Бо, на жаль, імперії падають не так, як, скажімо, валиться скирта соломи. Часом вона, імперія, своїм падінням калічить і винищує цілі покоління”.

“Голос літописця”: зачитування уривків з праці М.Руденка “Економічні монологи” (1974) .

??? Питання до класу . Сам М.Руденко називав себе “радянською Касандрою”, тобто пророчицею, яка все бачить, але ніхто її не слухає. Що передбачив митець у суспільному поступу України і як це відбилося на його творчій долі?

Учень-історик. У 1963 р. М.Руденко, чесний із собою, написав до Політбюро ЦК КПУ лист про наслідки своїх багаторічних досліджень. У щирій сповіді М.Руденко не переслідував мету ревізувати чи дискредитувати комуністичну ідею, він лише наводив результати своїх висновків і вказував на фатальні помилки К.Маркса. Водночас письменник окреслював шляхи виходу з тупикового напрямку в суспільному розвитку. Рекомендації М.Руденка не були дилетантськими – вони базувалися на міцному фундаменті економічних теорій кращих мислителів минувшини, починаючи з античної піфагорської школи і кінчаючи європейськими фізіократами.

Учитель. Так, дослідження мислителя було розцінене як замах на основи політичної системи Радянського Союзу. Його перестають друкувати, виключають із партії. Тоді, за словами самого поета, він відчув, що залишилася єдина дорога – до боротьби, а значить і до в’язниці. Так під кінець 60-х років настає прозріння. З кола шанованих владою поетів М.Руденко раптом переходить до дисидентів, стає критиком епохи “розвинутого соціалізму”. Ще вчора повністю правовірний письменник був негайно переведений у ранг неблагодійних. Це було підготовлено самою духовною еволюцією письменника, його кардинальною переоцінкою цінностей. Свідчення її – “Економічні монологи”, дослідження “Слідами космічної катастрофи”, роман “Чарівний бумеранг”. Ще на початку 60-х поет виділявся серед свого письменницького оточення яскравою індивідуальністю і простотою. “Він не належав до стандартного літературного світу. Ніякого вишуканого одягу, парфумів, ну просто наче з поля забіг чоловік. Приніс свій рукопис “Слідами космічної катастрофи”. То небувале явище, щоб український письменник був начитаний в астрономії, інших науках, досить обізнаний з науковою публіцистикою ... Він зачіпав ті проблеми, які тривожили людей мислячих, а вже жива допитлива думка в нас до добра не доводила”, - ділиться своїми враженнями від зустрічей з Миколою Руденком Євген Сверстюк.

??? Проблемне питання. Чому М.Руденко та інші правозахисники не пішли в підпілля, а діяли відкрито, легально? Що вони цим хотіли доказати?

Учень-історик. Українську Гельсінську Групу, до якої входив М.Руденко, відрізняли від попередніх організацій дві важливі риси. Перша полягала в тому, що група становила собою відкриту громадську організацію; друга – постійний зв’язок з аналогічними групами у всьому СРСР з метою “інтернаціоналізувати” захист громадян і національних прав.

Учень-історик. Оскільки СРСР підписав у Гельсінкі Договір про дотримання прав людини, правозахисники підписували документи своїми іменами, відверто демонструючи легалізм, апелюючи до радянського закону та міжнародних правових документів. Моральна перевага над режимом полягала в тому, що вони не стали підпільниками. Тобто легальність та відкритість були закладені в основному документі УГГ декларації, в якій, зокрема, наголошувалося:

1) Сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини.

2) Виходячи з переконань, що мир між народами не можна забезпечити без вільних контактів поміж людьми, а також без вільного обміну інформацією та ідеями, активно сприяти виконанню статей заключного Акта з питань безпеки і співпраці в Європі.

3) Домагатися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватися підсумки виконання Гельсінських угод, Україна як суверенна європейська держава і член ООН, була представлена окремою делегацією.

Учень-історик. А на мій погляд, легальні форми боротьби пояснювалися й тим, що члени УГГ прагнули привернути увагу світової громадськості до порушення прав людин в Україні: вони писали листи керівникам держав, які підписали Гельсінську угоду, про кричущі порушення прав людини в СРСР. Зокрема, В.Чорновіл звертався з листами до президента США Форда. У 1975 році Олесь Бердник – письменник-фантаст звернувся до ООН, щоб Україна була офіційно визнана країною-колонією, яка бореться за своє виживання.

Учитель. Кожен із вас висвітлив важливий аспект проблеми. Українська Гельсінська Група керувалася в своїй діяльності правовими принципами, вираженими в загальній Декларації прав народів і націй, що була ратифікована більшістю держав світу, а також заключним актом Гельсінських угод, підписаним 35 країнами світу. Особлива місія УГГ полягала в тому, що велике значення приділялося розв'язанню національного питання.

“Голос літописця”: зачитування заключного слова М.Руденка на суді 1липня 1977 р.

Учитель. Ви прослухали виступ М.Руденка на суді. На його основі поміркуйте: за що судили насправді дисидентів – за переконання чи за практичну діяльність? Чи становила їхня діяльність реальну загрозу державі, державному устрою? Чому цей рух був розгромлений?

Учень-історик. Я вважаю, що дисидентів судили за переконання. На поч. 80-х рр. опозиційний рух був практично розгромлений. Головною причиною цього була відсутність у дисидентів належної політичної мобільності, активних зв’язків з масами, здатних забезпечити їм дієву і рішучу підтримку широких верств населення.

Учень-історик. Я дотримуюсь трохи іншого погляду. Історичні джерела засвідчують, що не можна зводити роль дисидентів тільки до ідейних переконань. Адже не зважаючи на величезні перешкоди, що їх чинила влада, дисиденти доносили до народу правду про справжнє становище в Україні. Завдяки їх самовідданій боротьбі у громадській свідомості поступово утверджувалася думка про необхідність виходу України з СРСР і створення власної незалежної держави.

Учитель. Очевидно, що влада розуміла небезпеку і політичних переконань дисидентів, і їх практичної діяльності. Підтвердженням цієї думки є те, що з середовища дисидентів вийшло багато політиків, які і наприкінці ХХ ст. плідно працюють, утверджуючи незалежну українську державу.

ІІІ. Робота над аналізом ліричних творів М.Руденка.

1. З’ясування життєвої основи “невольничої “лірики М.Руденка

Учитель. Життєва доля і творчість М.Руденка - нероздільні. Його яскрава біографія, життя, що нагадує спалах свічки, знайшли відображення у його поезії. Ми не будемо аналізувати всю поезію М.Руденка, вона надзвичайно багатоаспектна, різножанрова, ілюструє непростий шлях духовного прозріння митця. Зупинимося на так званій “невольничій” музі М.Руденка, з якої вимальовується яскрава постать людини, борця, правозахисника, громадянина. У поезіях М.Руденка йдеться не тільки про мордовську тюрму. Образ тюрми в душі людини постає в текстах, написаних і раніше, але під час ув’язнення він стає центральним.

Слово надається літературознавцям, які готували невеличкі повідомлення про в'язничну поезію М.Руденка. У ході виступів учні будуть виразно читати вірші М.Руденка.

Завдання класу - уважно слухати, cкладати хронологічну таблицю основних дат життя і творчості М.Руденка; занотовувати найважливіші думки і відповідати на питання, які ми сформулювавли разом з доповідачами.

Учень-літературознавець . Письменника відправили до мордовського табору за адресою: станція Потьма, учр. ЖХ-385/19-3. У листопаді 1977 року його знову привезли до Києва, запропонували засудити діяльність групи, покаятися в заміну на звільнення. Діяч правозахисного руху П.Григоренко залишив свідчення, що кожного дня до Миколи Даниловича приводили синів, а вони благали його: “Покайся, а то погано буде й тобі, й нам”. Навіть розповсюджували плітки, що Руденко зламався. Поета покарали не тільки за те, що він виступав на захист національних і загальнолюдських прав, підносив найбільшу цінність – людське життя. Причина була значно глибшою: людина вирішила протиставити себе системі.

Другого грудня 1977 р. М. Руденко прибув в табір № 19 Мордовської АРСР. Через двадцять днів відбулося побачення з дружиною Раїсою Опанасівною. Не встигла дружина виїхати, як зразу послали на важку працю й відібрали вірші, на це Руденко оголосив голодування. Через три дні вірші повернули, але змусили виконувати працю, непосильну для інваліда війни, який страждав на болі в хребті. У табірній лікарні йому підтвердили другу групу інвалідності, проте табірна адміністрація заявила, що не працювати цілком він не має права. Проте навіть у таборі М.Руденко разом з іншими в’язнями продовжує правозахисну діяльність. Як керівник УГГ він підписує листа до державного секретаря США Шульца на захист Н.Григоряна. Разом з іншими в’язнями пише листа до президента США з проханням допомогти у створенні міжнародної комісії для інспекції радянських політичних таборів, проголошує страйк, протестуючи проти введення радянських військ в Афганістан. М.Руденко у таборах писав листи М.Горбачову, застерігаючи: держава йде до краху.

Учень-літературознавець. Мордовські, пермські табори, відірваність від України не зломили поета і громадянина, який довголітньою працею, особистим прикладом доводить, що залишився стійким у своїй душевній чистоті, гуманізмі, національних почуттях. Творчість М.Руденка періоду ув’язнення постає своєріною опозицією офіціозному письменству 70-х–80-х років. Поезії цього циклу становлять чималий доробок творчості М.Руденка. Судова справа поета складалася приблизно з 50 томів і табірної лірики, бо творчість була для митця єдиною відрадою. У концтаборі писати прозу було неможливо, вірші поет складав часто під час роботи, запам’ятовував, потім записував і передавав на волю.

??? Проблемне питання. Вам було завдання зіставити поезію М.Руденка і Т.Шевченка, В.Стуса. У чому спільні та відмінні риси у їх “невольничій музі”?

Учень-літературознавець. Життєві долі цих поетів надзвичайно схожі, хоча вони жили в різні історичні епохи. Зв’язок поезії дисидента М.Руденка із творчістю Т.Шевченка очевидний. Шевченківські мотиви волі, добра, милосердя окреслюють основи поетики української в'язничної лірики, у якій поширення ремінісценцій із творів Т.Шевченка постає типологічним мовним явищем. Так, М.Руденко пише: “І буде син, і буде мати, / І будуть люди на землі”. Обидва поети розмірковували над місією поетичного Слова у житті народу. Поетичне слово Т.Шевченка М.Руденко сприймав як художній орієнтир, а сам Кобзар стає незаперечним авторитетом, провісником волі

(Виразно читає вірш “Так сталося, що я – останній з українців”).

??? Які поетичні картини постали у вашій уяві під час слухання вірша? Яка місія кобзаря у розумінні поета? Що ви можете сказати про емоційну тональність поезїі?

Учень-літературознавець. З рядків поезії постає картина спустошеної України, вона була б неповною без образу слова, яке “стогне, плаче, неначе власну смерть передчува”: “Нащадки кобзарів, мов чужомовні зайди, / Тарасові пісні попалять на межі”.

Учень-літературознавець. У поемі М.Руденка “Вічна вдова і диявол” (1979), написаній у мордовському таборі, утрата історичної пам’яті сприймається як наслідок дії сил темряви. Упізнати облудність солодких слів здатні лише ті, кому “мундири, плани, марші” не замінять “ласку батьківських степів”, кому залишилося у спадок “святе добро” – “те слово, котре вигострив Тарас”. У вірші “Світло й Темрява” Шевченкове слово теж постає втіленням світла Правди, “зоряного духу”, який неминуче з’являється в іпостасі Сина Людського: “У нас попереду віки й віки - / Історія не сповільняла кроків. / Не раз ще із космічної ріки / І Світло, й Тьма пришлють своїх пророків”. Віра в перемогу зоряних сил визначила емоційну тональність поезії “День, який людство не забуде”, близької до молитов-медитацій Т.Шевченка. Ліричний герой М.Руденка звертається до сили, що “землю в долонях тримає”, - “Доброго Бога Сковороди”. Поєднання образів хреста, тернового вінця – символу жертовності та страждання – з образом дороги асоціативно виводять на нові нюанси сприйняття небесної сили: “Все я прийму, бо повинен, бо мушу, / Боже Тараса й Сковороди”.

Учень-критик. Іноді образ Т.Шевченка асоціюється з сьогоденням, поет ніби перетворюється на нашого сучасника (виразно читає вірш “Біля старого дуба”) Поезія побудована на зіткненні образів-антиподів: “Сосни до бездушності прямі, / немов міліція біля Тараса” та кремезний дуб, що протистоїть стихії – уособлення сили духу, нескореності духовному ярму. У поезії М.Руденка кобзар – носій правдивого й священного народного досвіду, найголовніший представник загальнолюдського гуманізму.

Учень- літературознавець. Саме таке наповнення образу кобзаря визначає рух сюжету в поемі М.Руденка “Хрест”. Кобзар залишається єдиним свідком трагедії 1933 р., під впливом його співу прозріває комісар Мирон, голос кобзаря супроводжує пошуки могили матері. Тільки митець здатний по-справжньому відчути правду минулого, передати її “в одежі слова”, що несе іскри “зоряного духу”. У ліриці М.Руденка розуміння вищого призначення поезії є одним із провідних мотивів творчості: “Та вдарив день, немов огненне слово, / Що з неба падає, у груди б’є. / Усе мені відкрилося раптово - / Усе, що буде, що було, що є”. Умістивши в грудях видиме й незриме, поет стає “просто Словом”.

??? Чи знаходимо ми в М.Руденка мотиви жіночої недолі, що є наскрізними в поезії Т.Шевченка?

Учень- літературознавець. Перегук із поезією Кобзаря простежується і в змалюванні образу України, що постає в іпостасі жінки-страдниці. У період ув’язнення М.Руденко відходить від зображення України як ніжної й мужньої матері. Поет, роздумуючи над історичною долею нашого народу, віддає перевагу іншому образу – образу України – скривдженої дівчини. “А на аркані бранка – Україна / Біжить по світу за чужим конем”, - говорить поет у вірші “Роксолани”. У поезії “Кривда” Україна постає в образі розтерзаної дівчини. Цей твір написано в 1980 р. в мордовському таборі (Виразно читає вірш “Кривда”).

??? Хто ще з українських митців зображував трагічну долю України, її історію в образі скривдженої жінки?

Учень – літературознавець. Зображення України в образі згвалтованої дівчини спостерігаємо в поезії Є.Маланюка, Яра Славутича. У вірші “Кривда” єдиними свідками дівочих мук є земля і весь Всесвіт. Вони не можуть чути “німе голосіння”, у якому забилась дівоча душа. Дівчину поет змальовує червоними та синіми фарбами, вона “суцільна рана”, “кривава синь”. Поет пише, що за цей злочин буде покарано людство. Порівняння Божого гніву з кров’ю, що сочилася з дальніх зір, додає гарячих барв, а образ “вогненного стовпа”, що “до неба пломеніє”, сприймається як символ безсмертя, бо саме цей живий вогонь перейняв тепло скаліченого дівочого тіла та його біль і підносить нещасну з багна до небесних світил, “де вона ще житиме і, може, понесе нове життя”:

Шукайте скривджену, шукайте, грішні люди,

В пісках материків серед віків,

Якщо не знайдете – спасіння вам не буде,

Онуки і сини ґвалтівників.

Учитель. Отже, шевченківські гуманістичні мотиви як символи вічних вартостей та ідеалів окреслюють основи поетичного світу українських дисидентів, у тому числі й М.Руденка. Зв'язок його поезії з Шевченковою творчістю має як зовнішній вияв на рівні спільних мотивів, образів, сюжетів, ремінісценцій, цитувань, так і глибинний характер на рівні розуміння специфіки мистецтва, що живиться голосом духу.

??? Чи засуджує поет своїх сучасників за життя в тюрмі, за відсутність волі до рішучої боротьби?

Учень- літературознавець. Поет не зневажає свого сучасника, а звертається до його серця, бо в кожному людській душі живе туга за квіткою, пташкою, за щирим почуттям, за людським і людяним”. Наслідки відмови від цього яскраво показані у вірші “Так просто все: напишеш каяття...” (1977), який присвячений П.Григоренку:

Топчи ту ж саму стежку у гаю –

Не вернеш душу втрачену свою,

Лише десяток вимушених слів,

Які ти у потьмаренні наплів –

І вже тебе нема,

А є пітьма,

Є у людину схована тюрма .

Учень- літературознавець. Подібними роздумами навіяні рядки з поеми “Чорна далина”: “Але слів нема. / Душі нема - / Є лише Сибір та є тюрма”. Із цих алегоричних образів вимальовується картина дійсності 70-х років: сама людина знаходилася у державі-тюрмі, тому мусила шукати кайдани для свого духу, щоб урятувати тіло. Радянська імперія постає в'язницею й у поетичній уяві І.Світличного:

В тюрмі, за гратами, в неволі

Мені приснилася .... тюрма.

Але не ця. Ні грат нема.

Ні варти. І всього доволі (“Камерні мотиви”).

Учень-літературознавець. Лірика М.Руденка, як і поезії І.Світличного, В.Стуса, Т.Мельничука та інших є своєрідним свідченням ув’язненого, який, сприймаючи світ крізь грати, осмислює позав’язничну дійсність. У табірних поезіях М.Руденка читачі майже не знайдуть ні страху перед жахливою дійсністю, ні згадок про власні фізичні страждання. За оцінкою Л.Талалая, “вони прямо таки вражають своїм оптимізмом, просвітленістю, навіть у порівнянні з поезіями В.Стуса”. Про свої почуття поет говорить щиро й невимушено:

Чи думав я у день похмільний,

Що з серцем коїться моїм:

По-справжньому я буду вільний

Лише у карцері сирім.

??? Охарактеризуйте образ ліричного героя поезії М.Руденка та В.Стуса Що їх єднає? Що додає сил стоїчно переносити тяжкі випробування долі?

Учень-літературознавець. У ліриці М.Руденка постає образ ліричного героя – мужнього борця, який залишається непохитним навіть у тюремній камері. Так, вірш “Наглядачка” побудовано на традиційному для в’язничної поезії М.Руденка контрасті – скам’янілий сірий тюремний світ і подих живого світу. Квіти на столі постають природним атрибутом жінки, яка працює в установі – в’язниці, тоді як у вірші “Десь на мордовських перегонах” жіноча грубість має якість оксюморона: “Та лагідність її обличчя, / Жіночість, світла доброта / І мова, котра в безмір кличе - / Вкраїнська, сонячна, свята!- / Мене спинили. / Я зненацька подумав: меж добру нема. / Де мати з’явиться козацька, / Там розступається тюрма”.

Окрім того, низка поезій становить реалістичну замальовку, епізоди, що є свідченням стійкості й мужності ув’язненого у таборах (“Пліч-о-пліч сплю”, “Наглядачка”, “В сусідній камері” тощо). У ліричній новелі “Пліч-о-пліч сплю” вимальовується тюремний світ зі своїми специфічними законами й цінностями:

Пліч-о-пліч сплю з колишнім поліцієм,

Що наше військо зрадив у бою.

Частенько він мене частує чаєм –

І дивно: я не відмовляюсь –

Учень-літературознавець. Подібний принцип організації поетичних картин спостерігаємо в ліриці В.Стуса 70-х років. Символами тюрми є квадрат, камера, загратоване вікно (“Весь обшир мій – чотири на чотири”). Для ліричного героя вірша М.Руденка “Якби те, що мені заболіло”, “неба квадрат невеликий” залишається джерелом барв, образів, подій.

??? Чи є в “невольничій” творчості М.Руденка вірші, що становлять інтимну лірику?

Учень- літературознавець. Частина ліричних портретів та послань збірки “За гратами” присвячена дружині поета, Раїсі Опанасівні Руденко. Різними шляхами потрапляли до неї тексти, записані на тютюнових папірцях, вона розшифровувала написане, передруковувала й поширювала, писала листи на захист чоловіка. Ставлення до дружини використовувалося владою з метою морального тиску на поета. Сповнений відчаю настрій поезій “Ні молодих облич, ані пісень”, “Був наклеп. В душу вкралася отрута”, “Нема тортур”. Кагебісти фальсифікували перед поетом зраду дружини, але він не зламався. Серед “невольничої” лірики особливо виділяється своєю масштабністю й емоційністю поема “Побачення”. А як хвилюють такі коротенькі ліричні шедеври поета, як “Лежать між нами дев’ять літ”. Цей вірш написано 26 січня 1986 р., коли М.Руденко уже був звільнений, а його дружина ще перебувала в неволі:

Озвись, кохана – де ти, де?

А місяць тихою порою

Пасе хмарки понад горою

І мовить: - Жди, вона іде...

Ще тиждень, два –

Й свята, жива,

Ти знімеш сидір свій тюремний –

Наш застарілий біль недремний

Відродить душі і слова.

ІV. Підсумки уроку

Слово вчителя. Отже, М.Руденко належав до письменників старшого покоління, проте з шістдесятниками його зближують ідейно-естетичні переконання, визначення громадянської позиції, а також проблематика творчості, поетичні особливості, стильові тенденції. Шістдесятництво стає інтелектуально-духовним підґрунтям розвитку руху опору, трансформується в інакомислення, політичне дисиденство, правозахисний рух. Переважна більшість поетів-дисидентів входила до гурту І.Світличного (В.Стус, Є.Сверстюк, М.Осадчий), де закладалися принципи, сформульовані пізніше в документах Гельсінської спілки, очолюваної М.Руденком.

Таким чином, у застійну добу М.Руденко набагато випередив свій час, виразно побачивши ті проблеми, яких не бачили чи не хотіли бачити інші. Тоді він уже мислив на рівні інтелектуальних “партитур” 90-х років. Він завжди відстоював ідею рівноправності народів, йшов шляхом осмислення історії свого народу в світовому контексті, тому і його естетичне кредо ніколи посутньо не змінювалося. Тобто поет залишається цілком послідовним у своїх патріотичних почуттях, у мистецькому сходженні до вершин.

V. Дом. завдання: вивчити напам’ять поезію М.Руденка (на вибір), зробити її цілісний аналіз.

Зміст

Наверх