Новини

Педколектив

Наші досягнення

Методична скарбниця

Козацькі традиції

Гордість школи

Наші випускники

Із історії школи

Шкільна країна

Навчальна робота

Виховна робота

На головну

Завідуюча бібліотекою Чернявська Віра Миколаївна презентує матеріали "Із довіду роботи"

Сценарій вечора

 

Сценарій вечора, присвяченого збереженню природи

 

Україно! Рідна земле моя...

 


 

Мета. Пробудити в учнів почуття особистої

             відповідальності за охорону навколишнього середо­вища, виховувати любов до рідного краю.

 

Художнє оформлення. Плакати, біологічні бюле­тені, що відображають екологічну ситуацію краю, слайди з краєвидами куточків природи; виставка літературних творів та публікацій з періодичних ви­дань, присвячених охороні природи, конкурсні робо­ти учнів (юних художників та дизайнерів) «Людина і природа».

 

Музичне оформлення. П.Чайковський «Пори ро­ку»; пісні та мелодії сучасних композиторів, присвя­чені природі.               

1-й учень.

Послухайте, як дихає земля,

Як щирістю і ласкою розкрилась,

Немов маленьке сонне немовля

             Неначе мати, що над ним схилилась.

І навіть всі замовкли солов'ї,

Бо дихання землі зачарувало.

А ні шелесь, замріялись гаї

І зорі з неба падать перестали.

Здається, сам немов у землю вріс,

Як грудочка, а чи мала піщина.

— Ти до землі всім серцем прихились, —

Мені шепоче рідна Україна.

                                              (І. Гончар)

 

    2-й учень.                 

Дзвони літа я чую над лугом,

Чую голос вільшанки в гаю.

Ми ще вранці зібралися з другом

Знов піти на лугівку свою.

Там веселка у росах іскриться,

Тиху думу нашіптує гай.

Там у кожного є таємниця,

Тож попробуй знайди, відгадай.

Скільки барви, проміння розлито,

Кожний паросток дише теплом.

В сизих травах купається літо,

 

 

 

Жайвір небо торкає крилом.

Пахне кашка — білянка медова,

Босі ноги лоскоче трава, —

То цупка, то м'яка, то шовкова,

Вся земля, мов істота жива.

1 ріднішої в світі немає, —

Бачу зблизька її, з далини:

Ген до обрію, до небокраю

Розляглися пшеничні лани.

Соком повниться кожна зернина,

 Кожна стежка біжить до Дніпра.

 Це наш сонячний край — Україна,

Це дитинства щаслива пора.

                                              (М.Сингаївський)

3-й учень.

Поглянь: уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці мрійно шелестить,

Траві струмок воркоче

Відбились зорі у воді,

До хмар летять тукани,

Там ллються пахощі густі,

Там гнуться верби...

                                       (О.Олесь)

 

У залі гасне світло, звучить музика з циклу «Пори року» П.Чайковського. Проектуються слайди із зоб­раженням куточків природи України.

Ведучий. Природа землі унікальна і неповторна. Кожен її куточок прекрасний по-своєму. Духмяний аромат нам дарують розквітлі сади навесні, а літні лісові поляни щедро пригощають запашними суниця­ми. Величаві бори та білокорі березняки, зустрічаю­чи пташиним співом, наповнюють грибами наші ко­шики. Дійсно, наша земля щедра і привітна, проте останнім часом їй живеться тяжко.

Музика замовкає. Проектуються слайди з видами спотвореної людиною природи.

 4-й учень.

Як тихо над краєм, а серце стривожено б'ється.

 Земля промовляє, як їй нелегко живеться.

Від горя і болю сміятись давно перестала,

 Бо в'їлися бомби, снаряди впилися, як жала,

 Виходить в дорогу в чудовім весільнім цвітінні,

 Збива босі ноги посипаним ядом каміння.

 Чудове повітря отруйним насичене газом.

І дихати грудям все важче і важче щоразу.

Сплюндрована врода водою гнилою і сміттям,

 Ледь видно природу під порваним сірим лахміттям.

 В покраянім тілі пластами лежать хімікати,

 Рубці затверділи, а їй же ще жить і кохати.

 Що буде, не знаю, в тривозі заламує руки,

 Скрізь горе безкрає, і всюди Чорнобиля муки.

 Напевне, загине, як зміни на краще не буде.

 Ви мужні і сильні, під захист візьміть її, люди!

                                                                          (К.Піка)

 

 Ведуча. Скільки, ран на ній залишили люди:

засмічені ріки та моря, поріділі ліси, спотворені цезієм та хімічними речовинами землі, насичене от­руйними парами повітря.

5-й учень.

          Що писати про природу? —

Вся померкла.

Україна моя рідна

напівмертва.

Річечки мої, озера —

краплі-сльози,

верби, кущики калини

при дорозі,

качечки мої,

замучені ставочки,

не питайте, де білитиму

сорочки,

не дивіться,

яку питиму водицю,

в яку землю зерно вкину

для годиться...

                                (К.Дужа)

 


 

Ведучий. Подумки лину в недалекі роки: переді

мною зелений луг біля самого лісу. Тут недавно шуміла блакитноока річечка...

Ведучий. Ось і зараз перед очима річка-безіменка, яка ранньою весною розливалася від талих вод та дощів. Правда, дні влітку міліла, проте вода в ній була та­ка чиста, що на бачили і камінці, й пісок, і срібних рибок. Ця синьоока річечка у літню спеку купала засмаглих дітлахів, давала насолоду рибалкам, а ще напувала корів і коней, які ввечері йшли з паші додому. Багато задушевних пісень чула щебетлива річка, а бувало... і сама співала... А тепер послухайте, що промовляє річка-безіменка.

6-й учень.

Не шукай — мене більше нема,

Залишилась канава сама

               Он там далі завод збудували,

Мені дихати нічим стало.

Чи подумав про мене хто? Ні.

Всі відходи зливають мені.

Не ввійшла я у плани і темпи.

Всі гадали: природа стерпить.

Споживацьке вам голови кружать.

Ось! Зробили із мене калюжу.

Риба згинула вся до одної.

Я вмираю в такім неспокої,

Захистити себе не можу.

А могла б у годину гожу

В тихий вечір під тиху пісню

Про героїв війни розповісти...

Як ж поїла їх, умивала,

Крові їхньої змила немало,

Бо вони ж тут за клаптик кожен...

Ну хіба ж я забути можу?

Я гадаю: природа й людина

Як ніхто мають бути єдині.

Мене ж душать азот і хром...

Як живе там Славутич-Дніпро!

Все могутній такий, напевно!

Не цвіте ще у ньому вода!

Хай обходить його біда... Все.

Я гину.

Вже сил не стає... Безіменка ж — ім'я моє...

                                                                    (3.Кучерява)

 

Ведуча. Дж, Даррел у книзі «Наш друг ліс» писав:

«Річ у тім, що нині більшість людей не усвідомлює, наскільки ми руйнуємо світ, у якому живемо. Ми по­водимось, як малолітні недоумки, залишені без нагля­ду в незрівнянному, дивовижному саду, і повільно, але впевнено перетворюємо його в безплідну пусте­лю за допомогою струг, пилу, серпів і вогнепальної зброї...»

7-й учень.

Не рвіться бомби, як сади цвітуть,

Бо дні такі лиш раз на рік бувають.

 Не рвіться улітку, бо плоди ростуть,

Вони усім на радість дозрівають.

 Не рвіться восени, бо це пора

Яку чекають з нетерпінням люди,

В ній щедрий скарб достатку і добра

І на столі всього доволі буде.

Не рвіться взимку, спожива земля,

Окутана у білосніжні шати,

Вона здоров'я й сили набира,

Щоб чарівну весну подарувати.

Не рвіться, коли в небі голуби,

І коли мати немовля колише,

А небозвід прозоро-голубий

Замріяно листи планеті пише.

Не рвіться, навкруги чудовий світ,

В якому жить, трудитись і радіти...

...Ви тільки тих на клоччя розірвіть,

Хто хоче в війнах всесвіт спопелиті

 

Ведучий. У книзі «Політ без приземлення» (авт. — О.Дмитренко) читаємо: «Саме рослина найпершою на Землі вловила благовісну енергію Сонця, вік за віком і мільйон за мільйоном років нагромаджувала її, щоб скласти неперевершене багатство —життя  на Землі небесній. Саме рослина пробудила його плин у воді та на суші, привела на Землю комаху та звіра; то була мить осявання на планеті; перед обличчям природи постала гомо сапієнс — «людина розумна».

Її гучний прихід потривожив природу і засіяв багато проблем. Еволюція еволюцією, та в Червону книгу потрапляють усе нові й нові рослини, комахи, тварини. Те, що нібито вивіз «по парі» в своєму ковчезі під час всесвітнього потопу Ной, сьогодні частенько тоне в каламуті байдужості, ядучих стоків та смогів...

А рослина ж чутлива, як чиста непотолочена, незіпсована дитяча душа...

Без царства рослин зупиниться плин життя на Землі.

Ведуча. Людина — захисник живого на Землі,жаль, дехто про це забуває, і своїми необдуманими діями чинить зло природі та й самому собі теж.

 Першокласник.

До вас, мої рідні, звертаюся я —

 Найменший у нашій сім'ї:

Стоїть на узліссі ялинка моя —

Не зрубайте її! 

На озері плаває пташка моя —

 Не убийте її!

 Яскравіє на небі зірка моя —

 Не згасіте її!

Світ-казку будує мрія моя —

 Не спиняйте її!

                                  (А.Павличко)

(Звучить пісня «Три поради», сл. Ю.Рибчинського. муз. І.Поклада)

. 1-й учень.

Україно моя, запорошена газами квітко,

 Твої хати й сади все пливуть і пливуть у диму.

 Україно, рожева, тендітна лелітко,

 Твої болі й страждання я, рідна, на себе візьму.

 Каламутний Дніпро вже аж стогне від горяі гніву

Засихають сади і гаї, переліски-ліси,

 Від кислотних дощів в'януть трави тривожно

 Шумних птахів зникають на наших полях голоси.

3-й учень.

Україно моя, пожовтіла журлива вербице,

Неповторно-живі замулились джерела твої.

Вже не можна будь-де просто неба водиці напиться,

І струнки — не струмки, а брудні ручаї.

Та ви чуєте, люди, спішімо її    врятувати,

Бо не зможуть нащадки ніколи й ні за що простить,

Голос правди святої потрібно давно підіймати,

Бо без неї нам теж, зрозумійте, на світі не жить.

2-й учень.

Україно  моя, ой затравлєна зболена пташко,

Піднімися з колін, хай шумують на вітрі хліба,

Хай народ твій пізнає добробут постійний і щастя,

І не гне його більше ні горе страшне, ні журба!

                                       (З.Бебешко)

 

Ведучий. Дійсно, потрібно задуматись над нашими людськими часто безглуздими вчинками  по відно­шенню до природи.

5-й учень

Що ж це сталося з нами, люди?

Це ж як так, то нічого не буде.

Ні річок, ні гаїв, ні криниць,

ні комах, ані звірів, ні птиць,

Ані квітів, ні трав, ні повітря.

ні людей!!!  Хоч тепер вже — повірте...

Зупинімось — останній є шанс,

оглянімось — благаємо вас.

Все задумано мудро в природі,

Жити всьому у мирі і в згоді.

Річка хай, куди хоче, тече.

Пташеняті підставимо плече.

Як зрубаємо дерево — то не через калину,

Джерельце — хай не знає зупину.

Полюбімо природу палко,

не топчімо ногами фіалку...

Як розоримо світ оцей вщерть,

вирок нам без війни буде: смерть

. Зупинімось — останній є шанс.

Ця Планета не тільки для нас...

(3.Кучерява)

 

У центрі сцени — зображення обгорілого дерева. Лунає, сумна трагічна музика, виходить дівчина в темному одязі зі свічкою в руках. Чути, як б'ють дзвони.

Дівчина.

Хто квітень наш отак підступно зрадив,

що стільки горя, аж рида весна?

І хто тепер такій біді зарадить?!

Щоб жив Дніпро і щоб жила Десна,

і щоб, як завше, сад весняним шалом

не як ілюзія—дививсь здаля, а істина.

Щоб стрілку не зашкалило

в дозиметрах, де зболена земля.

                                                 (З.Кучерява)

Ведуча

Дзвони Чорнобиля будуть болем відлуню­вати в серцях ще не одного покоління. Привиди, об­горілих дерев, запустілих полів і лугів довго нагадува­тимуть про цю страшну трагедію.

Ведучий

Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступ­них поколінь знов і знов буде повертатися. до трагічних квітневих, днів 1986 року.

8-й учень

Не шапки лісу майорять мрійливо,

не схилів над Дніпром святі пороги,

то виросло від катастрофи диво.

То «монумент» її перестороги...

Стоять дерева голі, непривітні,

трава росте покручена, в дірках,

і височить, мов пам'ятник століття,

Як мур, багатотонний саркофаг.

(Г.Гуржій)

9-й учень.

Стоять руді заражені ліси,

позаростали села бур'янами,

лиш зрідка здичавілими котами

вони являють світу голоси.

Ці пустощі такі, немов віки,

тут навіть і не пахло людським духом

немов не  наїжджали грибники,

немов отут вже безмір літ, як глухо

самотньо в рибних вигинах ріки..."

                                                (В.Вдовиченко)

Ведуча. Вдумайтесь: скільки народ і держава втратили від одного Чорнобиля? Чи є гарантія: то­го, що більше такого не скоїться? Саме тому гро­мадяни України стурбовані розбудовою існуючих атомних електростанцій, експлуатація яких не дає цілковитої гарантії безпеки для людей і природи.

Ведучий. Яка ж вона зранена, моя Україна, моя рідна земля... І все це через нашу людську бай­дужість! Багато чого ще не пізно виправити. А для того, щоб допомогти природі, треба вивчати її. Тут у пригоді стануть книги, екскурсії, екологічні експедиції по рідному краю.

Ведуча. Головне-пам'ятайте; чим швидше ви надасте допомогу пошкодженому дереву, тварині, яка потрапила в біду, тим багатшою і пре­краснішою буде природа рідної України, тим більше користі й радощів подарує вона нам.

 

 

9-й учень.

Живи, моя державо Україно!

Нехай зоріє небо над тобою,

Хай хвилею сріблясто-голубою

вода Дніпра до серця твого лине.

Хай не міліють ріки та озера,

і буде в них вода цілюща й чиста,

хай не згаса калинове намисто,

А колос наливає повне зерно.

(С.Жук)

Звучить пісня “Любіть Україну!” сл. В. Сосюри, музика В.Байкіна.

 

 

Hosted by uCoz

 

>>>на предыдущую страницу>>>

>>>на следующую страницу>>>


 На головну

 Зміст

 Наверх



Hosted by uCoz
Рейтинг@Mail.ru
Hosted by uCoz
Hosted by uCoz